Ольга Олексій на зйомках серіалу "1941" бігала у легкій сорочці по морозу та стріляла зі справжнього карабіна

Ольга Олексій на зйомках серіалу "1941" бігала у легкій сорочці по морозу та стріляла зі справжнього карабіна

8 травня 2009 | 11:56

Актриса Ольга Олексій грає головну роль у серіалі "1941", який йде з понеділка по четвер о 21:30. Незважаючи на молодість, Ользі дісталася непроста роль - дівчини Олени, чоловік якої закохався в іншу. Актрисі довелося суміщати зйомки у серіалі та роботу у театрі ім. Лесі Українки, де Ольга грає у декількох спектаклях. Але, незважаючи на зайнятість, з поставленим завданням молода актриса впоралася на відмінно. Навіть попри те, що під час роботи над "1941" у неї виникало чимало труднощів. Саме про них, а також про героїчний вчинок Ади Роговцевої та про перше знайомство з Сергієм Безруковим актриса розповіла нашому кореспонденту Ксенії Прянішніковій.

- Ольго, чим особисто вас зацікавив серіал "1941"?


- У "1941" показуються людські взаємостосунки на тлі війни. Ця тема - свята для кожної людини. Саме тому я одразу ж погодилася зніматися у серіалі "1941", де події відбуваються саме у воєнний час. Хоча, не буду лукавити, ще у роботі над цим серіалом мене зацікавив гарний сценарій, які останнім часом трапляються рідко. У цій картині присутня справжня драматургія, що для мене, як для актриси, дуже важливо. І я дуже рада, що мені випала честь зіграти головну роль у цьому серіалі.

- Раніше у кіно вже зустрічалися із воєнною тематикою?

- Ні, це вперше. Що цікаво, паралельно з роллю Олени у серіалі "1941", у театрі ім. Лесі Українки, де я працюю, теж запустили спектакль на воєнну тематику "Солдатики", де я граю сестру головного героя.

- Напевно, нелегко було перевтілюватися у дівчину того часу...

- Так, це було важко. Все ж таки війна була давно, і незважаючи на величезну кількість книг та фільмів про неї, у мене не виходило дуже глибоко зануритися у цю тему. До того ж і часу, щоб відпрацювати та вжитися у роль, у мене теж не було. Адже зйомки серіалу проходять у швидкому темпі. Звісно, режисер Валерій Шалига допомагав мені, давав мудрі поради. Він допоміг мені зрозуміти свою героїню, зблизитися з нею. Також дуже підтримували мене і мої партнери за знімальним майданчиком: молоді актори Олександр Пашков, Дарія Баранова, Іван Лапін, а також такі майстри екрану, як Анатолій Котеньов, Сергій Романюк та Ада Роговцева.

- Як вам працювалося з такими відомими партнерами?


- Я багато чому у них навчилася. Особливо мене вразила Ада Миколаївна. Вона - велика людина та велика актриса. У нас із нею була дуже складна спільна сцена, під час якої німці спалюють будинок. Знімали її одночасно з декількох камер і всього лише з одного дублю, тому що занадто дорого вийшло б спалювати будинок декілька разів. У цій сцені є епізод, коли героїню Ади Роговцевої, бабу Катю, вбивають, а я стою над нею на тлі попелища та плачу. І от Ада Миколаївна, людина немолода, розуміючи, що треба зняти все за один раз, лягла плазом на дорогу, прямо на холодну вогку землю, і пролежала так, не рухаючись, двадцять хвилин - доки все не відзняли. А знімали ми це у жахливий холод. Такий вчинок Роговцевої є вбивчим по відношенню до свого здоров'я, але по відношенню до професії - це подвиг! Причому вона весь час працювала у дуже напруженому режимі - паралельно з цією картиною ще працювала над роллю у спектаклі. І от Ада Миколаївна приїде зі спектаклю - відзніметься у нас і знову їде до театру... І так щодня. При цьому вона весь час у матеріалі, ще й цінні поради молодим акторам дає. Це просто дивовижно. Для мене робота з такою актрисою - дуже цінний досвід.

- А чи довелося вам заради зйомок набувати якихось нових навичок чи зніматися за екстремальних умов?

- Так, мені вперше довелося стріляти, причому не з пістолета, а з карабіна. І можу сказати, що мені це дуже сподобалось. У нас були чудові постановники, які потім докладно пояснили, що і як робити. Щоправда, я все ж таки дуже переживала, тому що це був справжній старий карабін, з якого дійсно колись стріляли. Але постріл відбувся легко, я нічого не відчула. Причому робили декілька дублів, отже настрілялася від душі. А ще набула дуже цінних навичок - працювати на морозі. Так вийшло, що ми знімали літній час у грудні місяці. І мені за роллю довелося у легкій сорочці бігати по морозу. Але найсмішніше те, що у цей момент я думала не про те, щоб не захворіти, а боялася, щоб у кадрі не було видно, як мене трусить від холоду та пара валить з рота.

- Ваша героїня Олена - людина спокійна, а ви в житті такі ж самі?

- Важко сказати... Я - різна. Іноді буваю сюрпризом сама для себе - буває таке, що реагую на якісь звичні речі дуже несподівано. Тому дати собі характеристику, що я спокійна чи навпаки, я не можу. Та й героїня моя насправді не така вже й тиха. Просто всі пристрасті киплять у неї всередині, а оточуючим вона їх не показує.

- Чому ви обрали для себе акторську професію?


- Ой, актрисою я стала цілком випадково. Ніколи не хотіла бути актрисою. Я у дитинстві була дуже сором'язливою та замкнутою дитиною. Коли вчилася у музичній школі, то завжди з жахом чекала на концерти, які у нас проводилися два рази на рік, тому що боялася виходити на сцену перед великою кількістю людей. Мені було страшно на сцені, у мене починали дрижати руки, навіть доходило до того, що я не могла грати. А потім я вирішила, що треба побороти свій страх, і після закінчення школи поїхала у Київ вступати до Карпенко-Карого. Звичайно, якщо б з першого разу не вступила до театрального, то вдруге пробуватися вже не стала б, а обрала б іншу професію. Але на мій подив мене одразу ж прийняли після екзамену з акторської майстерності. Так почалася моє акторське навчання на курсі у прекрасного педагога Михайла Юрійовича Рєзніковича.

- Тобто, на вступних іспитах ви свій страх все ж таки побороли?

- Ну, без казусів, звичайно, не обійшлося. Під час вступу трапилася одна історія, за яку мені тоді було дуже соромно. На співбесіді Михайло Юрійович спитав, що я зараз читаю. А я читала "Камо грядеши" Сенкевича. Але у ту хвилину, напевно, через хвилювання, забула повністю і назву, і прізвище автора, і сказала "Куди йдеш". А він мені: "Це ви роман прочитали, польський?" А я кажу "Так". І все. Нічого більше я не пам'ятала. І мені так соромно стало! Така освічена людина, а я йому таке мелю! Але, дякувати Богові, все обійшлося.

- А що ви зараз читаєте?

- Зараз з'явилася цікава серія книг "Жизнеописания", так я паралельно почала читати про життя Тарковського та Хемінгуея. В основному мені подобається класика та німецька література.

- Якщо не актрисою, то ким могла стати Ольга Олексій?

- Та ким завгодно! Я захоплююся багатьма речами: граю на скрипці, люблю фотографувати, цікавлюся фізикою. Із задоволенням працювала б з дітьми. Взагалі, без професії не залишилася б. Не так давно захопилася верховою їздою. Друзі у Москві відвели на іподром, де я вперше сіла у сідло. Відчуття незабутні. Я, щоправда, спочатку боялася, що взагалі на коня залізти не зможу, але вийшло, і досить вправно. Але коли почали вчити галоп, я випадала зі стременів. Я ж танцями багато років займалася, і у мене залишилася звичка витягувати підйом. А коли їдеш галопом, то треба п'ятку навпаки, униз тягнути, щоб не випасти зі стременів. Тому після першого разу у мене всі щиколотки були оббиті. Але це мене не злякало, і я влітку збираюся записатися до кінного клубу та продовжити займатися верховою їздою.

- Ольго, а що вас привертає більше: робота у кіно чи у театрі?


- Безумовно, у театрі. Там є контакт із глядачем, і є час, щоб глибоко проникнути у матеріал, вжитися у роль. До того ж, у театрі, на відміну від кіно, протягом однієї сцени є час розігратися, відчути цілу палітру почуттів та емоцій та передати їх глядачам. А у кіно ти маєш видавати тільки результат: прочитав сценарій, вдома підготувався, прийшов, тобі сказали, на які камери працювати, і ти видаєш результат, і все. А у театрі більше процесу, ніж у кіно. А мені процес набагато цікавіший за результат, тому що під час нього у мене   є можливість творити, що я дуже люблю.

- А чи був якийсь спектакль, який вас вразив?


- Так! Це, безумовно, "Матросская тишина" театру Табакова з Безруковим у головній ролі. Власне, після його перегляду я зрозуміла, що театр - це велика сила, яка може творити дива з глядачами. Мені пощастило його подивитися ще у часи навчання у Карпенко-Карого. "Табакерка" грала "Матросскую тишину" у Театрі ім. Франка, і наш педагог Василь Юрцив прийшов та приніс нам квитки - аж штук 10. У Києві тоді було дуже холодно - мінус 30 градусів! І ми, по страшенному морозу, але з квитками, побігли на "Табакерку". Думали, що на ходу примерзнемо. І у залі теж було дуже холодно... Головна тема спектаклю - батьки та діти. Адже їх стосунки ніколи не будуть ідеальними. Ніколи! Хоча і діти люблять батьків, і батьки - дітей. І це дуже гаряча любов. Але так боляче, так жахливо, коли діти соромляться своїх батьків. Я як зараз пам'ятаю, як сиділа тоді у залі, по щокам текли сльози, а серце просто вистрибувало з горла. Жоден спектакль більше не склав на мене такого враження - коли тебе трусить на стільці від холоду, і тобі вже абсолютно байдуже: мороз - не мороз, сидиш та дивишся... Ти бачиш: актори працюють з людськими душами. І музика там була геніальна. А скільки гумору - тонкого, не вульгарного, дуже смачного... Після цього спектаклю я спати не могла, і просто закохалася у театр.

- Якщо говорити про кіно. Робота над якою роллю запам'яталася вам найбільше?

- Звісна річ, робота у фільмі "13 місяців", де я грала балерину, закохану у героя Гоші Куценко. Режисером картини був Ілля Ноябрьов. А головні ролі, окрім Гоші, виконували Євгеній Гришковець, Марія Миронова та Світлана Нємоляєва. Мені дуже сподобалося працювати над цією картиною, було дуже цікаво. Та й партнери чудові. Я, до речі, помітила, що чим людина відоміша, тим менше вона викаблучується та більше віддається роботі. Це велика насолода, коли на майданчику тебе оточують люди, закохані у свою професію.

- А самі любите дивитися кіно?

- Люблю. Причому різні фільми. Нещодавно знову перейшла на класику, і для мене вже вкотре став відкриттям Тарковський. Така сила! У нього виходить не просто красивий кадр, а красивий внутрішній стан. Фільм "Андрій Рубльов" я дивилася у три прийоми - за один не змогла, у мене "не вміщалося". Як подивишся таке кіно - одразу жити хочеться!

- У вас є якісь табу на ролі?


- Звичайно, я не граю все, що пропонують. Я дивлюся, наскільки мені це цікаво. От, наприклад, мені б не хотілося грати у дуже довгому серіалі. Безумовно, вони приносять популярність, і такі пропозиції до мене поступали неодноразово, але мені таке не дуже цікаво. І якщо зніматися у серіалі, то абсолютно не буде часу на театр. А я без нього просто жити не можу.

- А в якому жанрі у театрі чи кіно ви хотіли б попрацювати?

- Коли вступала до театрального, сильно переживала, що я така однотипна, не характерна. У дипломному спектаклі мені дали роль Доріни у "Тартюфі". Це, звісно, було божевілля, але мені так сподобалося працювати у комедійній гострохарактерній ролі! Але зараз я б хотіла спробувати щось античне: трагедію - саме давньогрецьку, аскетичну, суху. І мені дуже подобається така драматургія, як Вільямс. Це те, що я люблю: різкі перепади настрою. Але, в принципі, мені цікаво попрацювати над будь-якою п'єсою, якщо у ній є гарна драматургія.

Залишити коментар Коментарі (1)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі. Будь ласка, авторизуйтеся:
Логін
Пароль

Потресающая актриса

Марта 07.05.2013, 18:22 відповісти

Спецпроекти