Андрій Шкіль: "Що? Де? Коли?" як стрибки з парашутом - перший раз легко стрибнути, а вдруге ти вже боїшся"

У неділю, 8 квітня, в зірковій лізі "Що? Де? Коли?" на телеканалі "Інтер" команда політиків поступилася телеглядачам з рахунком 5:6. Учасник команди Андрій Шкіль розповів про те, чого не вистачило для перемоги, про синдром другої гри та про стрибки з парашутом...

- Попередню гру своєї команди ви пропустили через неприємні обставини. Скучили за грою?

- Скучив-скучив. І, як видно, трошки, може, навіть із форми вийшов. Тому що ми виступили не так успішно, як попереднього разу.

- З яким відчуттям ви залишали дзеркальний стіл?

- Було бажання сісти, ще раз переграти все. Якби ми зіграли ще одну гру, ми б сто відсотків перемогли. Тобто потенціал високий, але ми трошки перегоріли.

- Кажуть, друга гра завжди складніша за першу...

- Так. Повністю погоджуюся з цим правилом. На тебе покладають завищені сподівання, очікування команди, а з іншого боку – досвіду ж практично нема. Ну що таке друга гра? Це вже якщо буде двадцять друга гра, і бодай хоча б половина з них будуть успішними, сто відсотків знаєш, що від тебе залежить дуже багато, не дивлячись ні на що. В формі ти чи ні, але все одно ти мусиш і зобов’язаний. А друга гра – вона не дає досвіду. Відчуття досвіду ще не було, а відчуття відповідальності вже було.

- За яке питання найбільше прикро?

- За перше. Треба було відповідати на нього, в принципі. Про підводні човни і молотки. Але, чесно кажучи, і за марки також. За марки я знав відповідь, але була певна ситуація. Певна незіграність була. Я ж кажу, якби я не пропустив би, і це була вже третя гра, був би вищий відсоток зіграності. Тут трошки не цей. Але за перше питання... Я також знав відповідь на нього. Тобто я знав цю відповідь, але вважав, що вона надто проста. Вона недоречна. Я перемудрив, як кажуть.

- Яке питання сподобалося вам найбільше?

- Всі питання були, як на мене, дуже-дуже цікавими. Якщо чесно, тяжко визначити. Найнесподіванішим було питання про розміри взуття. Решту я здогадувався: або ні, або так, або близько. А це питання було для мене несподіване. Напевно, тому воно і відноситься до тих, що сподобалися. Хоч ми й дали на нього відповідь, але ця відповідь давалася в логічному вибудуванні. Тут треба дякувати, звичайно, ведучому, але... Те, що дали відповідь, мене не цікавить, а от питання було неочікуваним. Можна сперечатись про нього, але воно було неочікуваним.

- Ваше ставлення до японської поезії змінилося після цієї гри?

- Чесно кажучи, це питання не належить до тих, що мені сильно сподобались. Змінилось. Я зараз розумію, чому є віршовані питання. Там також потрібно працювати логікою, але мені дуже складно вмотивовувати логіку і поезію. Я більше прихильник символізму: і в поезії, і в мистецтві. Тобто це мій смак. Я намагаюсь все-таки відпиратися...  наприклад, попросили мене відповісти на питання про Ахматову... Я не можу погодитися з тим, що є поетичні питання в "Що? Де? Коли?". Я не можу їх заперечувати, але тільки коли я відчуваю, що десь на 70% можу допомогти, я допомагаю. А так я більше мовчу, тому що це не моя стихія – поезія. Японська в тому числі.

- Після першої гри команди Катеринчука здавалося, що найкращим гравцем цієї шістки знавців завжди буде Андрій Шкіль. Але цього разу приз отримав пан Шевченко. Це ви погано грали чи він добре?

- Перше й друге. Я зіграв гірше, тому що два питання я мав взяти, звичайно. Це однозначно. Одне точно, інше... Все одно і в першому, і в другому випадку я приймав рішення. І я мушу сказати, що тут виступив трошки гірше. Андрій був на рівні. З чим я його вітаю. Тобто він допоміг, він був ефективним гравцем, найефективнішим. І тому найкращим. Я був менш ефективний. Це я приймаю. Тобто Андрій показав дуже високий рівень, а я трошечки недопрацював. Наступного разу допрацюю, так більше не буде. Тільки запрошуйте.

- Чого, на вашу думку, не вистачило команді для перемоги?

- Трошки хвилювалися. Я і про себе це кажу. Якби я не мав... а першого разу зовсім не мав жодних хвилювань, була тільки така приємна трема. А тут вже відчуття відповідальності... Це далося в знаки на перших двох питаннях. І тут я особисто хвилювався. Думаю, що це відчуття передавалося і команді. Моє, чи це було загальне хвилювання... воно не дало нам виступити на тому рівні, на якому є команда. На дуже високому рівні.

Тобто правильно хтось каже, що в перший раз легко стрибнути з парашутом, а вдруге ти вже боїшся. Бо вже розумієш, що це таке.